На захист вогню

Автор: Дмитро Заєць

Кожного разу, коли ти відмовляєшся від каші, вмирає кошеня. Коли забуваєш почистити зуби, на горищі починає плакати дівча: їй темно, і виходу не знайти. Ти вередуєш і не хочеш засинати, а старий у бетонній квартирі приречено гладить сиву кожу на шиї. Вікна закриті, чадний дим стелиться вулицями. Не ворушись, слухай. У цей момент жінку на околиці безіменного села охопив вогонь, і сусіди, обпалюючись і відвертаючи горячі обличчя, тягнуть її до пересохлої річки. Попереду сотні тисяч годин боротьби з вогнем. Не сіпайся і слухай як його ехо буде відбиватись на стелі.

Спершу ти почуєш чудову розповідь Гастона, що пройшов шлях солдата в іншій великій війні. Гастон добре знав вогонь і ставився до нього з повагою, ще з дитинства.

«Це одне з небагатьох явищ, що може одночасно приймати настільки протилежні значення — добра і зла. Це сяйво раю та пекло аду (…) Це божество, що береже та лякає, таке щедре й таке люте».

Проте негативне людське ставлення до вогню переважає наш первинний досвід. Заборона — це перше універсальне знання про вогонь. Хоч так було не завжди.

У давні часи вважалося, що душа складається з елементів вогню.

«Арістотель пояснює, що «ті [атоми], які є сферичними викликають вогонь і душу».

Філологи давно звернули увагу на цю паралель. Слова «вогонь», «вогнище», «полум’я», «ватра», «багаття», «горіти», «палати» досить часто вживають стосовно творчої діяльності. Вочевидь, сьогодні метафора «вогню» стає спільним місцем багатьох активностей, особливо пов’язаних із міжлюдським спілкуванням.

«Пекло — це інші». Коли відпочинеш, подивимось п’єсу.

2,500 років після греків одна жінка віднайшла природне, долюдське, походження вогню — у сплахах блискавки. Їй відкрилась краса дивних блискавичних перформансів: «​​що наповнює енергією, оживляє первісний мул, коли його перетворюють у суп з органічних матеріалів для заварювання перших організмів на Землі, і зображення скуйовдження Природи, коли людина узурпувала владу давати життя, згадавши знамените одухотворення монстра доктора Франкенштейна. Блискавка дарує життя і забирає його..»

Інколи під прапором цієї суперечності йдуть проти брехні, дурості та боягузтва. Як компанія друзів з Фронту визволення Землі, коли спалила скотобійні, де сотнями забивали коней на з’їжу. Влада засудила ці дії і назвала сміливців терористами, а ти розплакалась через йогурт — ну, тобі не соромно? Вогонь завжди ховається у надрах землі, тліючи, як прихована ненависть і спрага помсти. Запам’ятай цю прихильність людей до інакшого та невідомого майбутнього. Особливо, коли тебе намагається зжерти величезний капіталістичний дракон.

Вибухова суміш природних небезпек та соціальних протиріч утворює екологію страху. Маємо свідчення із Міста Ангелів про землетруси і повені, двохсотлітню посуху в пізньому середньовіччі, згадки про події, схожі на торнадо, і, мабуть, найяскравіша з усіх, історія пожежогасіння в Південній Каліфорнії. Те місто мало б згоріти, але, звичайно, не зникло. Швидше, «хитається й далі з більшою кількістю тіл і більшим стражданням через ланцюг більш частих і руйнівних зіткнень із різного роду катастрофами».

Чи варто нам ув’язнювати майбутнє нашого міста з уявленнями про пожежу? Звичайно, ні, бо це майбутнє прогіркле, а не справедливе. Якщо міста можна уявити та створити, їх можна з тим же успіхом переосмислити та перетворити. Вогонь не тільки підважує наше буття-у-війні, але й потужно нагадує про деякі ключові природні та людські проблеми, які необхідно дослідити, зрозуміти, обговорити та вирішити, якщо ми взагалі хочемо побудувати будь-яку міську альтернативу.

А та жінка остигла. Вона посміхається уві сні.