Лист на підтримку кіоску Міського театру

Автор: Дмитро Заєць

17 травня на Січових Стрільців 44 пройде зустріч сусідів з метою захисту кіоску Міського театру — крихітного МАФу, який працює як виставкова площа і місце культурних подій на мікроскопічному рівні однієї вулиці Києва.

Чому важливо прийти і захистити кіоск, найнижчий елемент архітектури? Навіщо витрачати час на такий нікчемний об’єкт, коли ми звикли говорити про високі цілі: відбудову міст, порятунок спадщини, відновлення природи? Скільки не повторюй аргументи проти, їх миттєво забувають, щоб знову почати ранжувати дії на тактичні й стратегічні, проєкти на маленькі і великі, реформи на життєво необхідні і другорядні.

Ми наче не можемо мислити інакше ніж по принципу руської матрьошки; вивчати міста не як листковий пиріг; дивитись на архітектуру не в контексті ландшафту, культури й суспільства. Що коли велике, ціле, об’ємне, величне не перевершують малого? Що коли увесь Київ — спрощена, стандартизована версія кіоску, який зумів нав’язати свою волю іншим? Такий дивний редукціонізм є цілком логічним для теорії плоскої архітектури.

Сплощення, приземлення, гетерархічність у підході до архітектури можливі сьогоді завдяки спекулятивній соціології Габріеля Тарда, одного з провідних французьких соціологів на перетині ХІХ і ХХ сторіч. Не дивлячись на прижиттєву популярність, після смерті його роботи швидко втратили зацікавленість вчених й перемістились до історії теорії. Проте завдяки Бруно Латуру соціолог був реабілітований як оригінальний теоретик, що запропонував радикальний перегляд відносин соціології і філософії. Ключовим текстом перегляду є «Монадологія і соціологія» (1893). Звернення до цієї книги дозволило Латуру укріпити підґрунтя власної акторно-мережевої теорії. Тард покінчив з використанням слова «соціальне» в соціальній теорії, замінивши його на «асоціації».

Латур покінчив з соціологією людей, замінивши її пошуком не/людських агентів, що утворюють мережу, з усім необхідним, у своїй специфічній перспективі або складці.

Згідно з тардівською соціологією, кіоск Міського театру постає як «архітектура у собі», не просто мікрооб’єкт, але вся архітектура, що цілком і повністю завойована одним маленьким об’єктом, який було уведено у змагання бажаючих речей. «Кожна річ містить у своїх надрах усі реальні та можливі речі». Кожний архітектурний об’єкт визначається за його жадібністю реалізуватись у якомога більших світах. Плоска архітектура відмовляється обговорювати, чим є архітектура, натомість пристрасно сперечається про те, чого вона хоче, чого прагне мати, чим володіти.

Коли ми приписуємо волю та переконання кіоску, наполягаємо на його бажані жити, то він перестає бути непізнаним, нецінним й стає подібним до нас у певному сенсі, через своїх захисників він виражає певну відмінність, якою володіють мешканці Січових Стрільців. Київ — крихке спрощення одного з елементів на цій вулиці. Місту загрожує повний розпад і хаос, якщо воно втратить цей кіоск.

Після знайомства з деякими аргументами Тарда, ми можемо зрозуміти не тільки те, чому міська політика Києва є провальною та загрозливою, але й те, якими безглуздими у концептуальному відношенні є магістерські програми повоєнної відбудови Київської школи економіки та Харківської школи архітектури, що вчать «розглядати місто як цілісну систему, складний і багатошаровий феномен, найскладніший, найстійкіший і найдовготриваліший проєкт в історії людства», зокрема «використовувати helicopter view на місто».

Теорія Тарда, навпаки, вчить нас дивитись під ноги, утримуватись від «інтегрованного планування», тому що жоден елемент міста (камень, пил, цегла, людина, дерево й міріади інших речей) не належить йому повністю. Лише одна їх частина — фасад.

«Повстання, спротив, заколоти, поломки, альтернативи всюди». Гарний архітектор, у цьому випадку, — той, хто відмовляється від висоти, широкої панорами, величних перспектив. Місто не варто вчити пошарово, різати на шматочки, шукати ідентичність.

«Замість того, щоб пояснювати складові частини через ціле та менше за допомогою більшого, я пояснюю подібність кожної сукупності накопиченням елементарних актів, тобто пояснюю ціле його складовими частинами і велике коштом меншого».

Місто, за Тардом, не грандіозніша з усіх людських конструкція, а лише короткочасний наслідок обставин, який люди, каміння й бетон використовують як привід для розрізнення.

Отже, задамося дійсно важливим питанням: чого хоче кіоск? Вашої присутності 17 травня о 14:00 на Січових Стрільців, 44.