Домінуй, але українською

Автор: Дмитро Заєць

Що можна сказати про Pure? З першого погляду, ймовірно, цей застосунок для пошуку нового сексуального досвіду нагадує інструмент емансипації та обіцяє насолоду. Широкий набір «спокус», вільні від обовʼязків партнери, цілий пул орієнтацій, гарантії анонімності, ігровий інтерфейс. Водночас репрезентації користувачів та їх риторика представляють більший виклик. Pure і нагадує, і відрізняється від нічного життя у Києві; обидва мають схожі фривольні контури, багатство форм, кооптацію «збочень», але текстура реального життя більш гладка, більше схожа на людську шкіру. Помітивши волосся у профілі та розщілину сідниць, користувач може почати бачити це як людське тіло, яке сидить на кріслі, обличчям від камери. Тут легко класифікувати тіло: стать, гендер, расу, вік. І зробити багато припущень, що можна зробити з цим тілом як «просто» тілом — залежать від уявлень про «розпусту» та вашу (sic!) громадянську ідентичність.

Завдяки феміністці Карен Барад ми знаємо, що «дотик не може бути чистим, або незайманим». Користувачі Pure (власне, «чистий») навпаки, усіма силами намагаються зберегти відчуття стерильності, відсутності наслідків, недоторканності поглядів. Тіло у застосунку вирівнюється з особливостями ідеологічного ландшафту. Жінка може вилизити вам очко; можно напісяти їй на обличчя; трахати в два члени, бити шокером, але попросивши на те згоди, «тільки українською». Вербальна гра та практики сприймаються як жести звільнення від культури що домінує, «застарілих стереотипів», їми хизуються як свідченням прогресивності. Тіло тут позначає персональні кордони і водночас стає видовищем на закритих вечірках. Але строгість, з якою користувачі Pure підходять до ідеологічної, класової та фізіологічної чистоти, говорить не на користь нонконформізму. ЖЧЖ або ЧЖЧ, обмін парами, «ones», «вірт» не ведуть до перемоги над традиційним суспільством. Навпаки, це свідчення консервативного повороту, поява нового класу пуритан, ще одного закритого комʼюніті зі статусом ексклюзивності.

Наперекір феміністичним здобуткам, жіноче тіло у Pure не відмовляється відкритися для присвоєння глядачем, та з готовністю позиціонується як обʼєкт чоловічого погляду. За іронією долі, «сучасна жінка» свідомо відмовляється від статусу суб’єкта за сценарієм «повії» через згоду на брутальне використання, анонімний, груповий секс, ігри з флогером та інші добре відомі порнографічні сюжети, окрім, дійсно, соціально неприйнятних, «огидних» форм задоволення (інцест, гомосексуалізм бідних, різнорасовий секс, секс з людьми з надлишковою вагою, ментальними або фізичними відмінностями, секс літніх людей, секс невродливих). Перформанс відмови від selfконтролю — найбільш ерогенна зона сучасної жінки, що витісняє центральну роль самої людини на користь становлення-річчю, хоч і коштовною. Чоловіче тіло теж потрапляє в дуже нелюдське коло, де займає (ганебне?) місце поруч із секс-девайсами, віддаленими коханцями, куколдом й гарячими фронтовими «рексами» у відпустці.

Я розглядаю свідомий відхід, хоч і тимчасовий, користувачів Pure (обох статей) від субʼєктності як спосіб дослідити збіг між ультранормативністю воєнного стану та зростаючим критичним інтересом гуманітарних і соціальних наук до нелюдських об’єктів. Цей крок до нелюдини наполягає, принаймні, на тому, що ми розглядаємо цей секс-застосунок не як місце патріотичних збоченців без фантазії, а як настільки ж важливу екосистему, що однаково потребує дослідження, підтримки, відновлення як і знищені ліси, мертві водосховища, забудовані заповідники. У тіні соціальної «невидимості» користувачів Pure ця наполегливість може здатися обурливою: навіщо надавати перевагу дегуманізованому над живим? Проте вважаю, що треба серйозно поставитися до бажання людини піддати себе зґвалтуванню. Самооб’єктивація — це іронічний спадок гуманізму. Її можна назвати мімікрією, захисним камуфляжем, або формою спасіння, чи навіть остаточним переїздом людини із природи в безпечну, як здається, технологію.

Проте, якщо вийти за рамки конвенційного задоволення, то зʼявляється значно більший потенціал форм тілесного спілкування людини й нелюдського. «Секс» з камінням. Ми могли б вважати цей дотик інтимним, теоретично наполягаючи на queer, який ми одриваємо від фізичного сексу, що лежить у центрі розгортання сексуальності — квірінг не/людського. Не існує природного закону, який би протистояв такому людському «відхиленню», оскільки природа не може бути поставлена як Інше стосовно людей.

Таким чином людину, як пропонує Джеффрі Дж. Коен, можна справді розуміти як «який бажає камінь», через його подобу до нас і через його радикальну різницю. А «секс» з камінням вважати справді pure.