Доля сліз

Автор: Дмитро Заєць

Сльози — засіб примусу. Суспільство експлуатує їх як ніколи. Люди плачуть показово, театрально, на камеру (в інсті, фейсбуці), у кінотеатрі, в публічних сповідях. Ми в повній залежності від сліз: пушити збори, дотиснути перегляди, зібрати підписи, купити книжку.

Продукування сліз раціоналізовано. Енергія сліз питає культуру та економіку.

Спостерігати за сльозами онлайн не те саме, що дивитись на сльози серед вулиці. У Києві стикаюсь із плачем одиноких жінок в громадських місцях, та своїм повним отупінням у ці моменти. Що більш невизначеним стає майбутнє, тим менш чутливим ти стаєш до проявів чужого страждання. Сльози інших роблять мене меншою людиною. Транссентементалом, якщо розуміти це слово буквально як вихід за межі емоційності.

Нідерландський психолог Ад Вінгергутс розповів, як сльози слугують провайдером морального образу життя. Потужна технологія управління громадської залученості на основі ідеї чутливості до болю своїх. Та щоденні жертви, ритуали оплакування, політики памʼяті та похоронні процесії — емоційно виснажують.

Поки триває війна, поки світ бездіяльний, вмирає емпатія, рвуться зв’язки, шириться насилля, при цьому безпідставне. Страждає загальна гігієна взаємодії. Ти у стані зневіри, відсторонення від людей.

Яка доля у сліз? Коли ти не можеш довіряти навіть власним сльозам — єдиному прояву людяності — час стати звіром. Мова не про чергову і вже звиклу серію жестів у напрямку «дегуманізації», видалення людини з певних форм досвіду чи знання. Ні, я на шляху до становлення ягуара-перевертня, руни-пуми з еквадорських лісів Амазонки. Ягуар, що вміє імітувати людські сльози (хоча виходить не дуже легко), збиваючи з пантелику механізми навігації людей. Ті підходять ближче, потрапляють у пащу ягуара й стають здобиччю, не досягнувши праведної жалоби.

Україна заявила про частковий відступ з Європейської конвенції прав і свобод людини. Ягуар радо вітає повернення смертних вироків та публічних страт. Можна навіть зберегти голосування за виконавця в Дії, але пума-діма зробить все швидко і зникне на схилах Юрковиці до комендантської години.

Окремі сміливці наважаться зібрати ягуарові сльози у невеликі пляшки, лакриматорії. Вони матимуть попит у даркнеті. Натхнені сльозами пуми українські бренди створять аромат Києва, намагаючись передати хімічну картину кінця почуттів.

Антропологи майбутнього так опишуть зустріч зі мною: помітивши наближення стурбованого волонтера очі ягуара щільно закриваються, так що шкіра навколо них морщиться, а лоб насуплюється. Рот при цьому широко відкритий, а губи особливо відтягуються, надаючи роту майже чотирикутну форму; ясна та ікла більш-менш оголюються. Дихання стає майже судорожним.