Гуссерль на Дніпрі

Автор: Дмитро Заєць

Селище Козин, що межує з Києвом і відоме своїми урядовими дачами, «елітною» забудовою та пов’язаними з цими земельними скандалами, нині розробляє план «відновлення» громади, спрямованого на подолання наслідків повномасштабної агресії. «Якісна програма — підстава для швидкого залучення інвестицій, державної та міжнародної допомоги», — зазначено у повідомленні на сайті Козинської селищної ради. Якісна програма на ділі означатиме продовження гідронамивів та створення неймовірних за масштабами островів на берегах Дніпра та Козинки.

Козин — найяскравіший приклад тривалого метафоричного використання острова у девелопменті та архітектурі, що має цілком матеріальні наслідки для української землі й води.

Як пояснити силу цього образу без класичних звинувачень у расизмі? Базову інтуїцію надає сербський астрофізик та філософ Мілан Чиркович в есе «Sailing the Archipelago»:

«Ми живемо на маленькому острові. Ми ще не виходили за межі нашого безпосереднього розташування на цьому маленькому острові; навіть наше власне непомітне розташування все ще зберігає для нас великі таємниці. Здається, ми опинилися біля гірської вершини на нашому острові, але навіть це невідомо. Лише нещодавно ми виявили, що крім нашого дому є інші острови, розкидані у величезному (можливо, нескінченному) океані. І океан мертвий».

Крім Чирковича, цю ідею досліджують власники квартир в «Файна Таун» та «Respublika», які, за даними девелоперів, у більшості не виходять за межі ЖК, бо «навколо живуть люди одного рівня», «комплекс забезпечений усім необхідним для віддаленої роботи».

Втім, вони лише видають себе остров’янами, їм потрібен паркан з колючою проволокою.

Справжні колоністи створюють у Козині власну географію:

«Тут свій світ, своя імперія, свої правила. Тут навіть година тече інакше — плавно, розмірено, не поспішаючи, смакуючи кожну частину секунди, проведені поза ритмом великого міста».

Ідею землі як острова підсилює той факт, що земля не обмежена чітко визначеним чином, не захищена від буйства природних сил (водопілля, радіації, космічних променів, метеоритів тощо) та людських законів (попиту та споживання). Забудовник визначає острів як набір параметрів об’єкту, що описують комфортний для життя всесвіт, близький за духом ідеям сталості, природоорієнтованного планування: «Особливу чарівність та шарм надають території ялинки та берези, прогулянкові алеї та спуск до води, свій пляж, а також зона відпочинку біля води». Зелений маркетинг денатуралізує землю, роблячи острів окремим параметром архітектури, а не автоматично стійкою природною даністю.

Прив’язаність українців до островів має давню традицію і отримала новий поштовх у контексті війни. Темна текучість у корінні нашого народу резонує з небезпекою континентальної землі, провокуючи хвилю тривоги, в яку ми занурені. Острів — це відповідь на тривогу та своєрідний ковчег (земля як первинний ковчег у Гуссерля), який функціонує як гранична точка між земним і водним. Козинські острови — це ковчегізація землі. Саме такий образ, рятувального човна та німої колиски, створюється гідротехнічними машинами, масивними грейдерами та повним екологічним крахом. Ці дії виконують подвійну функцію: по-перше, заспокоюють, і по-друге, надають тяжіння антропоцентричному мисленню та буттю.

Дивне плавання ковчегу можна простежити у фільмі Брайана Сінгера «Повернення Супермена» (2006). У фільмі заклятий ворог Супермена Лекс Лютор відправляється у Фортецю Самотності (мініатюрний острів Супермена, розташований в Арктиці) і викрадає шматок кристалічної технології з рідної планети Супермена, Криптону. Тоді Лютор вривається в музей і хапає уламок метеориту з Криптону, зв’язуючи матеріали разом, перш ніж занурити їх в океан. Штучно-створений кристал-мінерал швидко перетворюється на новий континент, який через витіснення води затопить більшість Сполучених Штатів і прибережні регіони по всьому світу.

Лютор створює єдиний товар, який завжди користується попитом: нову землю.

Крім того, Лютор, зв’язавши криптоніт з кристалом, створює дієве ППО для нової суші, щоб захистити її від Супермена. Щоб знищити матеріальний акт Лютора щодо перезаземлення, Супермену довелось буквально розземлити весь континент, закопавшись під ним, вириваючи кристал із землі та кидаючи його до сонця.

Подібну тактику озброєння неорганічної матерії філософ Бен Вудард, спеціаліст з натурфілософії Шеллінга, у книзі On an Ungrounded Earth називає «вепонізацією землі».

Це не просто ґрунт, по якому можна ходити; інертний шмат матерії, на якому можна звести будинок. Геостримування колоністів за допомогою піску, води й енергії, демонструє їх величезний страх втрати індивідуальності та оформленості перед обличчям грибоподібних, повзучих, бактерійних сил українського занепаду. Погляд на темний віталізм гідронамиву складає парадоксальну втіху для душі, якій спротивило каліцтво і смерть навколо. Острів протидіє нашій реальності, яка сама по собі екстремально жахлива, тож немає нічого дивного в тому, що люди колонізують острови.

Новелу Поклик Ктулху Говард Лавкрафт починає з тези, що стала, вочевидь, формульною для багатьох українців сьогодні, хоч би які острови вони не займали:

«Ми живемо на тихому острівці невігластва посеред темних неозорих морів, і нам судилося не зважуватися на далекі мандрівки. Наші науки, кожна з яких простягається у власному напрямі, досі не спромоглися завдати нам відчутної шкоди; але рано чи пізно уривки незбагненного досі знання зберуться докупи, і перед нами відкриються такі жахливі перспективи дійсності й нашого жалюгідного становища в ній, що ми або збожеволіємо від цього одкровення, або втечемо від світла у спокій і затишок нових темних віків».

Можна, за великим рахунком, рекомендувати острови для всіх, хто, за тих чи інших причин, дійшов до того, щоб мати справжню неприязнь до майбутнього.